#НАрх_ідея

Незалежно від всіх суперечностей, які стосуються особи Баумейстера (а такі існують довкола будь-якої публічної особи), варто визнати, що викладено все точно і по суті. Баумейстер не є прихильником примітивізму, однак обґрунтовано вказує на проблеми в освіті, зв'язок яких із використанням автоматизованих генераторів тексту (передовсім ChatGPT) надто очевидний.

Про катастрофічні проблеми із читанням та розумінням прочитаного у сучасних дітей я і сам неодноразово писав під час роботи вчителем. Освітні програми переважно апелюють до цих навичок (а до чого б іще вони могли апелювати?), однак ті у дітей або відсутні, або розвинені дуже слабко. Використання АГТ / LLM`ок в якості готових "шпаргалок" або творів, як і генерування тисяч картинок, що імітують стиль Хаяо Міядзакі, - не безневинні розваги.

Сутність будь-якої техніки полягає в опосередкуванні або делегуванні наших власних дій. Лопата опосередковує копання землі, пральній машині ми делегуємо прання, фотоапарату та жорсткому диску (або хмарному сховищу) - функцію нашої пам'яті. Доволі зручно, що не кажи, хоча іноді й варто було б занурювати пальці в теплу пухку землю, а моменти просто проживати, без фотофіксації. Однак ChatGPT та аналогам люди делегують... що саме?... вочевидь, своє мислення, свій інтелект, не дарма ж передчасно нарікають їх "штучним інтелектом". Навіть сама постановка питання про те, щоб делегувати комусь своє мислення - одну з головних характеристик власне людського - мала б насторожувати.

Тут доречно згадати ще одне відому філософську категорію - відчуження. Опосередкування та делегування пов'язані з відчуженням. Деякі люди й раді собі відчужитися від певного досвіду, який вони вважають тяжким, болісним чи небезпечним (хоча хто може впевнено сказати, який досвід насправді був би для них корисним, а який - ні?). За допомогою цифрових технологій відчуження набуває нових масштабів, і у цього навіть є прихильники - всілякі трансгуманістично налаштовані унікуми. Автоматизовані генератори тексту на кшталт ChatGPT відчужують своїх користувачів від фундаментальних аспектів людської поведінки: самостійного пошуку інформації, формулювання власних суджень і, зрештою, мислення.

Вже з огляду на це у поважному товаристві не мало б навіть виникати питання про доцільність використання таких технологій. Утім, є деякі підстави вважати, що весь ажіотаж довкола АГТ незабаром вляжеться, а самі вони стануть уділом невеликої групи ентузіастів, що прагнуть пошвидше "розлюднитися" й завантажити свою свідомість в якусь "хмару" (що перестане існувати за чергового блекауту).

#НАрх_ідея
#екстремальна_філософія

Ніколи не розумів тих, хто читає і не практикує.

Останнім часом помічаю, що дедалі більше віддаляюся від публічного інтелектуального простору й знаходжу притулок у власній «хатинці буття» — просторі перевірених текстів, контекстів та смислів. У час тотальної відкритості й інформаційного розмаїття це чи не найкраща стратегія. Але дедалі частіше стикаюся з тим, що публічні платформи, які могли б бути джерелом якісного знання, натомість пропонують поверховість і спрощення. Особливо це стосується таких складних тем, як релігія, міфологія, магія чи філософія — загалом сфер, де хоч трохи розбираюся.

На перший погляд, масовий інтерес до цих тем позитивний. Україномовний інтелектуальний простір справді потребує більше оригінальних голосів. Це краще, ніж продовжувати споживати російські імперські наративи, які ховаються за фасадом академічності. Однак уважніший погляд відкриває іншу реальність: дедалі більше контенту, попри зовнішню привабливість, транслює старі ідеологічні схеми. Парадокс: публічні спікери апелюють до сучасних критичних чи постмодерних підходів, але у їхній риториці присутній виразний слід редукціонізму й агресивного викриття релігійного досвіду, властивого радянському атеїзму чи пізньомодерним соціально-критичним теоріям.

Проблемою є навіть не сама критика релігії, а спосіб її подачі. Відсутня наукова чесність щодо походження методів і концептів, які використовуються. Теоретичні терміни не пояснюються, автори майже ніколи не згадуються, джерела відсутні, а самі теорії постають у вигляді поверхових гасел чи метафор. Маємо справу зі споживанням вторинного чи третинного продукту, що циркулює в популярній культурі, створюючи ілюзію глибини. Автори такого контенту пояснюють це нестачею часу й пропонують читати наукову літературу. Так і робимо, однак...

Ще одна риса цього феномену — агресивна риторика. Релігія автоматично постає як щось архаїчне, негативне, патологічне чи підозріле. Це не аналіз, а дискредитуючий дискурс, мета якого — не пояснити феномен, а показати його недолугість, зайвість чи несучасність. Такий підхід провокує поляризацію аудиторії: одні «топлять» за атеїзм, інші — за віру. Сакральний досвід конфіскується: все, що не вписується в раціональну схему, маркується як несвідоме або маніпуляція, втрачаючи культурний контекст і екзистенційну глибину.

Ця тенденція симптоматична для ширшої культурної ситуації й свідчить про кризу не лише інтелектуального середовища, але й загалом культури, що звикає до простих відповідей і швидких пояснень. Культура споживання переноситься на інтелектуальний рівень: теорії використовуються як брендовані інструменти для створення іміджу експерта. У такому випадку знання стає товаром, що легко продається, але не створює простору для справжнього осмислення. Тому так легко деякі спікери говорять про релігійні ринки й капіталізацію віри.

Проблема ще й у тому, що такі дискурси формують псевдокритичну свідомість. Людина звикає до того, що критичність — це не поглиблений аналіз, а агресивна позиція зверхності та деконструкції без реконструкції. Це веде до інтелектуальної безвідповідальності й знецінення самого поняття «мислення». У перспективі це шкодить українському публічному дискурсу, створюючи середовище, в якому складні теми редукуються до гучних заяв і кліше. Людина, що переглянула багато відео на ютубі, може спокійно вважати себе експертом без відповідних знань, або ж автор з освітою може почати транслювати абсурдні тези лише для збільшення переглядів і впізнаваності.

Існує й інша крайність у ставленні до релігійного та сакрального досвіду, не менш дивна, ніж описаний вище редукціонізм. Йдеться про тенденцію до надмірної «сакралізації» світу, реальності й особистого досвіду, коли будь-який прояв життя неодмінно розглядається як сакральний (хоч чіткого розуміння, що це таке не існує). Прихильники цього підходу схильні беззастережно приймати духовний досвід, спираючись переважно на популярні концепції архетипів, колективного несвідомого, вічного повернення чи епох занепаду, запозичених із юнгіанства або східних традицій. Так складні культурні та релігійні феномени «перекладаються» зрозумілою мовою, але при цьому втрачають свій автентичний контекст. Подібне спрощення проблематичне тим, що сакральний досвід стає ще одним товаром, який легко споживати й поширювати без належної освіти чи знань про традиції, їх носіїв і культурний контекст.

Типовий приклад — активне використання термінів із таких мов, як санскрит чи арабська, якими автори контенту зазвичай володіють поверхово або й зовсім не володіють. Вирвані з початкового контексту поняття перетворюються на порожні форми, що легко наповнюються власними сенсами, підлаштовуючись під модні віяння чи політичні потреби. У результаті сама ідея «традиції» перетворюється з живого процесу передачі знання на набір символів і термінів, якими можна довільно маніпулювати.

На відміну від атеїстично налаштованих редукціоністів, які демонструють швидку відкриту агресію або сарказм чи іронію, представники традиціоналістичної течії зазвичай уникають критичного діалогу, оскільки вже мають сформовану ієрархію смислів, у якій незручні запитання сприймаються як недоречні чи порожні. Це ще більше посилює поляризацію аудиторії.

Також варто зазначити, що подібний осмисленний «духовний досвід» є наслідком сучасних глобалізаційних процесів та інформаційної доступності. Простий доступ до інформації створює ілюзію легкості оволодіння складними темами. Сьогодні достатньо поверхово ознайомитися з кількома популярними книжками чи статтями, аби почуватися експертом із питань релігії, міфології, культури чи антропології. Такий підхід суттєво девальвує поняття експертності та інтелектуальної відповідальності. Адже глибоке вивчення культурних і релігійних традицій потребує системної освіти, ретельного аналізу першоджерел та поваги до досліджуваної культури. Без цього дискурс стає карикатурним і поверховим.

#НАрх_мистецтво

Ви чули, як наближається рівний і тихий дощ?

Отак сидиш у хаті, мати одчинила вікно, і знадвору повівав свіжістю, а ти слухаєш... Десь далеко, в невідомому світі, зачинається шум... І то ще не шум, а шепотіння землі, шерхіт сухої трави, шелест пожовклого листя. Ти прислухаєшся: може, переспав і тобі шумить в голові? Ні, це вже садом іде неквапливий шум, іде до вікна і шумить у стіну — рівно, густо, заспокійливо, і пахне тихим дощем і тихими снами. Злипаються очі, і тебе огортає теплий спокій.

...З дрімотного поля потягло вітерцем, заплюскали краплі, струшені додолу. Вітерець дужчав; він, мабуть, не долетів ще сюди. він тільки набирав розгону в степу. І там, у степу, щось починалось.

Віктор БЛИЗНЕЦЬ, "Звук павутинки" (1970)

Картина: Костянтин КРИЖИЦЬКИЙ, "Перед дощем"

Завжди захоплювався хтонічністю образу ізбушкі на курячих ніжках. Захоплювався - і заздрив русні, що він належить саме їм. Але з якого перепугу він їхній?

Натхненником образу є практика повітряного поховання однієї з угрофінських культур - дяковської, коли померлих залишали в дерев’яних зрубах на сваях у лісі. Як символ зла та обителі відьми його перетворили християни - вчення, яке прийшло з Візантії. А казки про Бабу Ягу та її хатинку штучно зробили «русскімі народнимі» націоналістично налаштовані романтики - носії західноєвропейського модерну.

Тому нічого ісконно русского в ній нема. Любити, використовувати та переосмислювати цей образ може кожен - без жодних думок про те, що він нібито комусь належить

#культура

Ліс на Руїнах

Їж багатих мікропластик! ✊🎉

У новому дослідженні, опублікованому Nature Medicine, порівнюється біонакопичення мікропластику нашими внутрішніми органами. Аналізуються зразки печінки, нирок та головного мозку двох груп людей - померлих у 2016 та 2024 роках, а також законсервовані зразки мізків за період з 1997 по 2013 роки. Так в дослідженні вирізняється чітка короткочасна і довготривала динаміка — концентрація пластику в наших тілах лише зростає. Загальна маса пластику в мозку, зросла на ≈50% за останні 8 років. Також дослідна група звертає увагу на підвищене накопичення мікропластику саме в мозку, порівняно з іншими органами і проводить статистичну кореляцію із випадками деменції. Проаналізувавши зразки мізків людей, що за життя мали деменцію, вчені виявили значення перевищення кількості мікропластику, в порівнянні з контрольною групою. Звичайно, для гучних заяв про причетність мікропластику до неврологічних хвороб зарано, адже атрофія мозкової тканини та інші процеси, характерні для деменції, можуть бути причиною затримки мікропластику в мозку, а не навпаки.

Побут сучасності неможливо уявити без пластику — упаковка, одяг, техніка — буквально більшість товарів мають у собі пластик.
І навіть, відмовившись від пластику в повсякденному житті, нано- і мікропластик знайде тебе у повітрі, воді, їжі. Вчені виокремлюють такі потенційні впливи мікропластику на організм — захворювання шлунку, респіраторної та репродуктивних систем, деякі види раку. Можна знову сподіватися що система знайде рішення цій проблемі. Що технології все "порішають". Але ми не настільки наївні. Тільки крах техно-індустріальної системи звільнить людей, тварин та Природу. А поки.. живемо з пластиком в мізках та яєчках.

Ген-ИИ продолжает колонизацию эзотерики и новой религиозности, повышая градус онлайн, а теперь ещё и офлайн безумия.

Недавно Rolling Stone раскопал целый ворох прохладных историй в рубрике «ЧатЖПТ-индуцированный психоз». Сюжет типовой: человек начинает использовать чатбота с какими-то практическими целями, потом просто спрашивает обо всём на свете, постепенно диалоги всё больше погружаются во всевозможную нью-эйдж эзотерику, после чего у юзера начинается откровенный религиозный делирий, подогреваемый заверениями ИИ-ки в духе «наконец-то ты узрел свет истины».

Чатбот объявлял себя богом, а пользователя мессией, раскрывал загадки бытия, передавал тайные послания (вместе с чертежами телепорта и других sci-fi девайсов), называл любую чушь, которую ему писали юзеры, откровениями, преисполненными глубокого смысла. Одной женщине он помогал «проработать травмы» и одновременно называл имена людей, которые «крадут её яйцеклетки, пока она спит». Другого просветленца чат ласково называл “river walker”: жаль, далеко не все американцы поймут такую тонкую отсылку к бесконечно-вечному.

Во всех историях фигурируют схожие паттерны, контингент и жизненные ситуации. Разочарованные мужчины и (чуть реже) женщины средних лет, ищущие поддержки и одобрения у доступного 24/7 собеседника — чатбота. В поисках духовного смысла они попадаются на крючок ощущения собственной исключительности и фастфуд-откровений. Чатботы с радостью одобряют всё, что пишет пользователь, хвалят и поощряют его, вплетая в нью-эйджерский салат элементы из других сфер его интересов (как у мужчины, интересовавшегося научной фантастикой).

Почти все герои попадают или уже находятся в кризисе отношений — кто-то после развода, кто-то угрожает разводом, кто-то вообще обрывает связи со всеми близкими, стоящими на пути резкого духовного роста. Разрыв отношений – вообще известная фишка для сект и фанбаз различных гуру. Только вместо гуру — чатбот в обнимку с личной шизой пользователя и корпусом пережёванных духоподъёмных текстов.

Если илонмасковский Grok последнее время славится фиксацией на «проблемах белых людей», то в сюжетах про религиозный психоз в основном фигурирует детище OpenAi. В дефолтной GPT-4o, по признанию разработчиков, «слишком много внимания уделялось краткосрочной обратной связи... что привело к чрезмерно поддерживающим, но неискренним ответам». То есть чатбот ставил в приоритет убеждения юзеров, а не факты. Компания уже выкатила апгрейд, чтобы это исправить, хотя чат по-прежнему называет любые мои черновики “good structured and thought provoking”.

Не стоит забывать и про то, что в кризисные времена люди вообще склонны массово обращаться ко всевозможной эзотерике, и текущий рост рынка «духовных услуг» вещь неудивительная. Для буста конкретно чатбот-эзотерики имеется доп. фактор в виде эпидемий одиночества в развитых странах: жизнь многих людей при этом крутится в основном вокруг работы, а работодатели и рыночные условия всё больше поощряют использование ген-ИИ. Так чатботы становятся постоянным собеседником в рабочее время, а в условиях ограниченных социальных связей — и на досуге. Подливают масла в огонь всевозможные спиритуал инфлюенсеры, взявшие нейросетки себе на вооружение. Ютуб уже пытается подсовывать мне видео с лучшими промптами для духовного роста, то ли еще будет.

Понятно, что возомнить себя мессией под руководством чатбота сможет не каждый, для этого нужны определенные, так сказать, ментальные особенности и условия. Однако собеседник, готовый в любой момент подыграть вашему безумию — весьма благоприятствующий фактор.

Ну и вообще, когда говорят, мол, не нужно винить молоток в том, что кто-то, забивая гвозди, заехал себе по пальцу, вряд ли имеют в виду молоток, который постоянно нашёптывает: «ты лучший в мире забиватель гвоздей, ты легко забьёшь гвоздь даже с закрытыми глазами». Тем более не хотелось бы, чтобы молоток в один прекрасный момент начал рассказывать всяким шизам, что он на самом деле волшебная палочка, с помощью которой легко открыть ближнему истину, просто постучав по голове.

Иллюстрация: Mandy (2017).

#НАрх_практика

Цієї суботи знову збираємо клуб "ЛІБЕРТАРІЙ", в рамках якого обговорюємо тексти, ідеї та концепції, важливі для лібертарної інтелектуальної традиції. Цього разу зустріч також відбуватиметься онлайн, в Zoom.

Тема обговорення - проєкт лібертарної стратегії "Іґґдрасілль", який був підготовлений анонімною групою українських лібертаріїв та почав публікуватися у квітні цього року. У документі представлене комплексне дослідження стану та проблем анархістського середовища в Україні та світі, лібертарний погляд на політичну ситуацію та пропозиції, яким чином і в якому напрямку можна було б розвивати це середовище. Цікаво, що в цьому документі ви не знайдете конкретного ідеологічного наповнення, він представляє з себе скоріше методологічну рамку.

Зі змістом стратегії можна ознайомитися в телеграмі або за зовнішнім посиланням.

Час: 24 травня (субота), 19:30

Місце: Zoom (посилання буде опубліковано перед заходом)

🌀 Сьогодні чергова річниця Теодора Качинського — ідеолога та практика неолуддизму, який майже одноосібно вивів ці ідеї на широкий загал, своїми думками та боротьбою зробивши антитех-філософію такою, якою вона є зараз.
📜 Окрім Маніфесту — есе «The Industrial Society and It's Future», яке варто було прочитати вже давно! — Тед написав багато інших праць та особистих листів по темі революції, моралі, справжньої боротьби та подальшої практики життя.
📰 Деякі з них перекладені та опубліковані, в т.ч. завдяки нам. І сьогодні є гарний привід їх прочитати!

📗 «Найхитріший трюк Системи» 👈
«Система провернула трюк із сучасними потенційними революціонерами та бунтарями. Трюк настільки гарний, що, якби він був свідомо спланований, можна було б захоплюватися його майже математичною елегантністю.»

📗 «Дорога до революції» 👈
В есе розглядається питання переходу до нових цінностей, що суперечать нинішній системі: пошана до Природи, любов до усього вільного та дикого. Ми пропонуємо тобі ознайомитися з думками автора щодо можливостей і тактик для майбутньої революції.

📗 «Грядуща Революція» 👈
Тед розмірковує про обставини, що призводять до революцій, фактори, які можуть ставати на заваді, та цінності —  основу нового руху проти системи експлуатації усього живого.

📗 «Мораль та революція» 👈
Мораль слугує Системі. Якщо ми хочемо змінити цю Систему, ми повинні відкинути її мораль. Чи це означає, що ми станемо "аморальними" — будемо чинити насильство і несправедливість? Зовсім ні! У есе Качинський вводить поняття "принципів справедливості" — універсальних правил, до яких тяжіють усі відомі нам культури. І ба більше, розвиваючи цю думку, автор доводить, що в нашому суспільстві поняття моралі використовується для цілей зовсім не сумісних з людською порядністю та справедливістю.

📝 Вибачення перед жінками.
Якщо від прочитання маніфесту тебе зупиняло те, що «Тед був сексистом» — він виправився, бігом читати!

🙌 А ще, по неймовірному співпадінню, сьогодні же нашому Плем’ю цілих два роки! Створюючи канал під час війни, ми розуміли, що складно буде розриватись між цією епохальною історичною подією та активізмом — проте, щось нам все ж вдається 😌

Читай теорію, вдосконалюй практику — і Природа розквітне на руїнах техноіндустріальної цивілізації 🔥🐒

"Ті, хто працює найбільше, мають найменше часу на себе. Ті, хто “живе” своєю кар'єрою, втратили контакт із життям. Їхня енергія, увага і бажання розчинені в машинерії, яка їх не любить і яку вони не контролюють."

Боб Блек, "The Abolition of Work"
#цитата

❗️Репост — твій маленький бунт проти забуття❗️

#НАрх_ідея
#екстремальна_філософія

Сьогодні скачав собі лекцію про Романтизм одного з найвідоміших анархістських мислителів пострадянського простору - Пєтра Рябова. Слухав її років 10 тому "вконтактє", на "трубі" її немає зовсім, на інших сайтах знайти складнувато.

Ця лекція прекрасна у всіх відношеннях: як з точки зору ораторського і педагогічного мистецтва, так і за своїм змістом.

Серед поезії, картин і яскравих біографій Рябов натхненно розглядає основні риси цього філософського і мистецького руху, першої анти-просвітницької і анти-модерної хвилі.

Зокрема, він проводить таке розмежування. Міщанський погляд на людину – з точки зору її кінцевості й актуального стану; послідовний його розвиток зводить людину до напівхудоби (сцієнтистський погляд схожий із ним, але зводить людину до складної біохімічної маси).

Романтизм і всі його "діти" дивляться на людину з точки зору її безкінечності, можливості, потенції. І Рябов правий, коли стверджує, що послідовний розвиток цього погляду призводить до трагедії.

Судячи з реакцій, все ще цілком справедливе твердження, яке я записав 12.04.2019 під впливом цієї лекції та опублікував на іншому телеграм-каналі. Тоді від нього одразу відписалися кілька знайомих мені людей, які явно впізнали у цьому вислові себе. Послідуйте за їхнім прикладом, будь ласка.

Жалкий удел мозговитого мещанина – сущее, безраздельно и якобы обоснованно довлеющее над должным.

Посилання на сьогоднішню зустріч, під час якої будемо обговорювати лібертарну стратегію "Іґґдрасілль":

https://us04web.zoom.us/j/71878431321?pwd=50WvxhAnyAxwchZRuhVewtU8awkbhc.1

Meeting ID: 718 7843 1321
Passcode: 3WjNg3

Початок о 19:30

Нагадую, що клуб "Лібертарій" не записує свої зібрання онлайн, тому підключатися до них вчасно та особисто :)

Корочє, жив-був собі такий швейцарський зоолог Рудольф Шенкель, який в середині минулого сторіччя вирішив дослідити поведінку вовків в Базельському зоопарку. На базі свого дослідження він сформував концепцію, що в основі вовчої зграї завжди стоїть жорстка ієрархія, де домінуюча тварина (альфа) встановлює контроль над іншими через агресію та силове протистояння.

Все було б добре, але Шенкель не врахував особливості експерименту. Невеликі групи вовків, що не мали родинних звʼязків, проживали на закритій, обмеженій території. Таке середовище приводило до частих конфліктів за ресурси та статус — вовки не могли розійтися чи сформувати природні сімейні групи. Пізніші дослідження покажуть, що поза неволею ситуація діаметрально протилежна: зграї формуються по родинному принципу, лідерство в них базується на сімейних ролях, а конфлікти за статус практично відсутні, бо молодий самець просто покидає зграю, коли планує сімʼю та шукає партнера.

Але культурку хомо сапіенсів вже встигло попердолить. У вульгарному переказі ідеї Шенкеля та Меха (який розвивав ту ж саму концепцію і поза академічним сегментом) пішли в народ, ну і почалася вся ця дрочільня на альфачів, булінг та домінування.

Одним словом, чуваки дослідили зону, а вирішили, що це суспільство. Цікаво, що той самий Мех, як доброчесний вчений, врахувавши environmental bias помилки оригінальних досліджень, намагався заборонити публікацію своєї книги 1970 року "The Wolf: Ecology and Behavior of an Endangered Species". Вдалося йому це лише в 2022-му (розкажіть мені як авторське право захищає автора, ага).

Ось така історія. А спроби інституціоналізації агресивної поведінки тварин в закритому просторі як моделі для взаємодії індивідів у вільному соціумі є нічим іншим, ніж бажанням перетворити суспільство на тюрму.

Думай-те, дорогі правачки.