На війні я став черствішим, більш різким, менш чутливим. Головна причина — внутрішній дефіцит. Якийсь час я мав надлишок. Енергії по життю в мене чимало, форми та інтенсивність її вивільнення, це інше питання.
Через дефіцит, позитивні емоції проявляються лише до найближчих. По відношенню до більшості переважно відчуваю байдужість. Мені це не те що б подобалось.
Цікавим є розвіртуалення. Я став часто видаляти інстаграм, менше загалом споживати інформації в цифровому форматі. Жити стало приємніше. В одній хорошій книзі, назви якої я не памʼятаю, було сказано, що дійсно важливі новини вам обовʼязково розкажуть інші споживачі новин. Це дійсно так. Я цілком розумію людей на цивілці, котрі не читають новини. Не розумію тільки чому вони так обурюються, коли їм нагадують за їх обовʼязки на противагу правам.
В цілому, люди своєю більшістю здаються мені дітьми в поганому сенсі цього слова. Тіньове дитя. Істеричне, крикливе, невдоволене, страждаюче більше через власну внутрішню негожість, аніж зовнішні обставини. Цим дітям буває по тридцять, сорок, пʼятдесят і більше.
Не так часто зустрічаєш просто дорослих людей, не те що розвинених.
Маю визнати, з минулої відпустки моя батарейка вже теж підсіла. Фізично я тут більше віддаю, аніж отримую. Моєї самодисципліни трохи не вистачає аби покращувати свій фізичний стан через врівноважений спосіб життя.
Поганий сон, погане харчування, відсутність сексу і регулярних тренувань. Все це можливо на війні. Просто важко. Моєї уваги вистачає на те щоб займатись війною, розвиватись в цьому напрямку, ну і трохи лізти в свої цивільні проекти, аби мій мозок не позбавлявся робочих звивин, котрих я так довго набував виснаженнями, перегораннями, виходом за межі.
Не знаю з приводу цих ворк/лайф балансів. На своєму прикладі скажу, що аби прийти лише до розуміння їх необхідності, треба кілька разів вдаритись головою об підлогу крайнощів. І все ще вважаю цю ідею марною, якщо хочеш досягти чогось більшого за посередність. Ворк лайф баланс можливий, коли високо і гарно сидиш. Як в тій історії про орла і зайця. Заєць, коротко кажучи, спитав в орла чи можна йому так само гордо сидіти і нічого не робити. Орел відповів ствердно.
Заєць сів, лисиця вхопила й задушила вухатого. Йому ніхто не сказав, що перед тим як нічого не робити, треба високо сісти і впевнитись, що далеко бачиш.
Паршиво бути зайцем, гарно бути орлом. Мабуть. Люди нагадують зайців, що бажають нічого не робити. Люди нагадують дітей, котрі чекають дорослого, що зробить усе для них і за них. Держава нагадує невмілу матір.
А я пригадую Насима Талеба з його наголосом на ризик «власною шкурою». Аби щось отримати, потрібно щось віддати. А надлишок є не завжди. Легко віддавати маючи надлишок. Важко памʼятати, про невичерпність власного співчуття і любові, коли перед твоїми очима стільки невинної крові. Ще важче реалізовувати і проявляти радість і щастя, знаходячись в подібних умовах.
Я не відчуваю ненависті до росіян. Відчуваю відразу, сум, трохи співчуття. На рівні архетипу я бачу їх чимось між скаженою собакою, хворою на гігантизм і подібні форми виродження. Така собі жертва інцесту з чотирилапого світу, ще й хвора на сказ. Її можна пожаліти. Але не потрібно мабуть пускати на дитмайданчик.
А от приспати її варто. Небажання людей розібратись з цією проблемою частково є природнім. Ми не хочемо мати справу з огидними речима. Але бути дорослим — це робити необхідне, навіть коли воно не приносить тобі радощів в моменті.
Насолоджуватися б зараз білим чаєм в колі друзів, не думаючи про дрони, міномети, кацапські штурми. Без думки про те, що кожна мить дійсно може бути останньою. Без спогадів про тих, хто вже поклав життя на цій боротьбі. І про тих, хто ще живий але втратив більше за власне життя. Насолоджуватися б по-дитячому.
Якби ж. Але я дорослий. І якби я не проживав усе описане, і не докладався б аби зробити світ таким, яким я волів би його бачити… то навіщо це все?
За студентського життя я мав приязні стосунки з дуже різними людьми. Це загалом моя сильна сторона — прийняття, спрацьовуваність, цікавість. Але зараз ресурсу менше.
На війні я став черствішим, більш різким, менш чутливим. Головна причина — внутрішній дефіцит. Якийсь час я мав надлишок. Енергії по життю в мене чимало, форми та інтенсивність її вивільнення, це інше питання.
Через дефіцит, позитивні емоції проявляються лише до найближчих. По відношенню до більшості переважно відчуваю байдужість. Мені це не те що б подобалось.
Цікавим є розвіртуалення. Я став часто видаляти інстаграм, менше загалом споживати інформації в цифровому форматі. Жити стало приємніше. В одній хорошій книзі, назви якої я не памʼятаю, було сказано, що дійсно важливі новини вам обовʼязково розкажуть інші споживачі новин. Це дійсно так. Я цілком розумію людей на цивілці, котрі не читають новини. Не розумію тільки чому вони так обурюються, коли їм нагадують за їх обовʼязки на противагу правам.
В цілому, люди своєю більшістю здаються мені дітьми в поганому сенсі цього слова. Тіньове дитя. Істеричне, крикливе, невдоволене, страждаюче більше через власну внутрішню негожість, аніж зовнішні обставини. Цим дітям буває по тридцять, сорок, пʼятдесят і більше.
Не так часто зустрічаєш просто дорослих людей, не те що розвинених.
Маю визнати, з минулої відпустки моя батарейка вже теж підсіла. Фізично я тут більше віддаю, аніж отримую. Моєї самодисципліни трохи не вистачає аби покращувати свій фізичний стан через врівноважений спосіб життя.
Поганий сон, погане харчування, відсутність сексу і регулярних тренувань. Все це можливо на війні. Просто важко. Моєї уваги вистачає на те щоб займатись війною, розвиватись в цьому напрямку, ну і трохи лізти в свої цивільні проекти, аби мій мозок не позбавлявся робочих звивин, котрих я так довго набував виснаженнями, перегораннями, виходом за межі.
Не знаю з приводу цих ворк/лайф балансів. На своєму прикладі скажу, що аби прийти лише до розуміння їх необхідності, треба кілька разів вдаритись головою об підлогу крайнощів. І все ще вважаю цю ідею марною, якщо хочеш досягти чогось більшого за посередність. Ворк лайф баланс можливий, коли високо і гарно сидиш. Як в тій історії про орла і зайця. Заєць, коротко кажучи, спитав в орла чи можна йому так само гордо сидіти і нічого не робити. Орел відповів ствердно.
Заєць сів, лисиця вхопила й задушила вухатого. Йому ніхто не сказав, що перед тим як нічого не робити, треба високо сісти і впевнитись, що далеко бачиш.
Паршиво бути зайцем, гарно бути орлом. Мабуть. Люди нагадують зайців, що бажають нічого не робити. Люди нагадують дітей, котрі чекають дорослого, що зробить усе для них і за них. Держава нагадує невмілу матір.
А я пригадую Насима Талеба з його наголосом на ризик «власною шкурою». Аби щось отримати, потрібно щось віддати. А надлишок є не завжди. Легко віддавати маючи надлишок. Важко памʼятати, про невичерпність власного співчуття і любові, коли перед твоїми очима стільки невинної крові. Ще важче реалізовувати і проявляти радість і щастя, знаходячись в подібних умовах.
Я не відчуваю ненависті до росіян. Відчуваю відразу, сум, трохи співчуття. На рівні архетипу я бачу їх чимось між скаженою собакою, хворою на гігантизм і подібні форми виродження. Така собі жертва інцесту з чотирилапого світу, ще й хвора на сказ. Її можна пожаліти. Але не потрібно мабуть пускати на дитмайданчик.
А от приспати її варто. Небажання людей розібратись з цією проблемою частково є природнім. Ми не хочемо мати справу з огидними речима. Але бути дорослим — це робити необхідне, навіть коли воно не приносить тобі радощів в моменті.
Насолоджуватися б зараз білим чаєм в колі друзів, не думаючи про дрони, міномети, кацапські штурми. Без думки про те, що кожна мить дійсно може бути останньою. Без спогадів про тих, хто вже поклав життя на цій боротьбі. І про тих, хто ще живий але втратив більше за власне життя. Насолоджуватися б по-дитячому.
Якби ж. Але я дорослий. І якби я не проживав усе описане, і не докладався б аби зробити світ таким, яким я волів би його бачити… то навіщо це все?
За студентського життя я мав приязні стосунки з дуже різними людьми. Це загалом моя сильна сторона — прийняття, спрацьовуваність, цікавість. Але зараз ресурсу менше.
BY Buddha's Notes
Warning: Undefined variable $i in /var/www/group-telegram/post.php on line 260
'Wild West' DFR Lab sent the image through Microsoft Azure's Face Verification program and found that it was "highly unlikely" that the person in the second photo was the same as the first woman. The fact-checker Logically AI also found the claim to be false. The woman, Olena Kurilo, was also captured in a video after the airstrike and shown to have the injuries. "Markets were cheering this economic recovery and return to strong economic growth, but the cheers will turn to tears if the inflation outbreak pushes businesses and consumers to the brink of recession," he added. Also in the latest update is the ability for users to create a unique @username from the Settings page, providing others with an easy way to contact them via Search or their t.me/username link without sharing their phone number. Stocks dropped on Friday afternoon, as gains made earlier in the day on hopes for diplomatic progress between Russia and Ukraine turned to losses. Technology stocks were hit particularly hard by higher bond yields.
from hk
