Якщо ви мене запитаєте, про що я можу говорити годинами, не втомлюючись (але безжально втомлюючи всіх своїх співрозмовників) — то, звісно, про мови й переклади✨Тому на цю розмову зі своєю лінгвістичною спорідненою душею я дууууже чекала.

Сьогодні дискутуємо з єдиним і неповторним — літературознавцем і шанованим перекладачем Максом Нестелєєвим.

— Ти згоден із думкою, що хороший переклад – це, по суті, ще одна авторська інтерпретація твору?

Макс: Знаєш, важко сказати, що таке “хороший переклад”. Коли легко читається? Коли він дуже точний? Коли збережено всі алюзії? У мене часто бувало так, що переклад подобався, а потім я відкривав оригінал і бачив, що там зовсім інше, ніж в українській версії, і перекладач покращив/погіршив текст автора. При тому, що переклад було дуже приємно читати. Ще кажуть, що хороший переклад — це коли ти забуваєш, що перед тобою перекладений текст. Але чи це плюс? Не певен. Це підхід одомашнення оригіналу, але ж є і підхід очуження оригіналу — і обидва вони доцільні.

Ліка: Ну, на мою думку, навіть найякісніший переклад ніколи не здатен передати всі стилістичні нюанси оригіналу. Але намагатися — все одно треба😄 У мене точно є внутрішній опір до одомашнення тексту — майже на клітинному рівні. Ну так, можливо читатися такий переклад буде легше, але він не буде чесним із читачем.

— Є речі, які дуже складно відтворити в перекладі — ідіоми, культурні алюзії, гра слів. Для тебе ця «неперекладність» — це радше виклик чи межа, з якою просто треба змиритися?)))

Макс: Я завжди кажу, що переклад — це мистецтво втрат. І ще кажу, що всі переклади погані, бо хороші тільки оригінали. Отакий я перекладач-песиміст 🙂 Для мене перекладати — це завжди виклик, бо навіть у простих текстах є різні складності, які перекладачі часто ігнорують: ритм, асонанси-алітерації тощо. Я дуже люблю поморочитися з грою слів — інколи над нею можу кілька місяців думати, як я пів року думав, як перекласти абревіатуру WASTE в “Виголошенні лоту 49” Пінчона.

— Ну а це питання не дає мені спокою вже давно: як ти ставишся до адаптації, коли замість буквальної точності обирають культурну зрозумілість для читача?

Макс: Негативно. Я за точний переклад, а не за художній. Інакше кажучи, я за Григорія Кочура, а не за Миколу Лукаша. Хоча обох люблю по-своєму. Адаптовані і зрозумілі переклади — то хіба для дітей. А для дорослих — завжди можна щось пояснити в примітках чи післямові, не спрощуючи сам переклад.

— Взагалі, як, на твою думку, змінюється «оптика» читача, коли він читає ту саму книжку різними мовами?

Макс: Кардинально. Я не завжди все розумію, коли просто читаю в оригіналі. Щоб повноцінно зрозуміти текст, мені треба його перекласти. І коли я перекладаю, то люблю зазирати в переклади іншими мовами, щоб побачити, чи збігається моя оптика з оптикою інших. Інколи мені навіть здається, що я краще розумію текст, ніж інші перекладачі. Акцентую на слові “здається” 🙂

Ліка: Згодна — якщо прочитати ту саму книжку чотирма різними мовами, то й вражень залишиться чотири. 

— Чи є якась книга, яку ти мрієш перекласти? І навпаки — яку книжку ти б волів ніколи не читати в перекладі?

Макс: Цілий перелік, який очолює “Finnegans Wake” Джойса. І вона ж якраз саме та книжка, яку я б не хотів читати в перекладі, бо там буде втрат більше, аніж здобутків.

Ліка: А в мене є ціла плеяда французьких і бельгійських авторів, яких я б переклала — Нотомб, Ерно, віднедавна також мрію про книгу Адель Йон, яка цього року наробила галасу у Франції. Водночас я пробувала читати переклад «Років» Ерно англійською — і не впевнена, що готова витримати ще й українську версію😅

#BbL_про_мови