Білий китайський чай пахне миром. Він був зі мною під час вранішніх прогулянок перед роботою, та кожної нервової ночі, коли потрібно було не спати.
Кілька ковтків, запах і смак найбільше нагадує інжир…і чомусь стиглі колосся. Коли я востаннє їх бачив так близько? Років з сімнадцять назад.
Безкінечне майже безхмарне небо та безпощадне до мене Сонце, чия долоня погладжує поля та поодинокі посадки. Сумщина, спека, час заготовляти сіно. Орудувати граблями аби рівномірно просушити його; зараз цей процес перегукується з приготуваннями відбивних, але тоді я ще жодного за життя разу не влаштував якоїсь страви.
Кілька однакових днів під все тим же небом. Сіно достигне, й ціла вулиця людей по сусідству прийдуть допомогти його збирати. На возі виросте величезна копиця, на вершині якої так приємно їздити, головне не звалитись, але тоді про це ще зовсім не думаєш.
Чорнявий кінь неквапливо виконує свою тяглову роботу, а я сиджу вгорі, схопившись за мотузку, що стягує копицю, та дивлюсь як погойдування хомута перегукується з ударами копит об асфальт.
Добравшись дому, ми скинемо цю величезну гору сіна і розкидаємо її по всьому двору. Мене, як найменшого відправлять на горище сараю, куди все це добро треба домудритися скласти. І тільки там я дізнаюсь наскільки ж ця бісова трава колеться у замкнутому просторі, і як швидко її землистий присмак осідає всередині тебе.
Та воно того варте. Адже в кінці завжди можна повалятись на тому сіні на горищі. Крім того, саме там з часом має окотитися кішка, і так весело буде спостерігати як вона залазить до малечі старою драбиною.
Коли робота завершиться, усі повсідаються за столом, що в саду під яблунею. Їжі, як і завжди, буде забагато. Кожне застілля. Так ніби бояться, що колись може не вистачити. А далі буде багато розмов. Більшістю по-сусідськи беззмістовних.
Та де-не-де проскочить і щось важливе. Про те, що УПА робили добру справу, про те, що ми Чумаки, бо колись сіль возили; ну і як прадід поїхав по радянським таборам і не повернувся. Бо швидше за все створив нову сімʼю, звільнившись. Також говорили про німців. Які давали їжу і лікували. Отака окупація. І це дуже відрізнялось від того, що розповідали в школі. І це зовсім не те, що ми бачимо зараз. Кацапів в селі більшою мірою ненавиділи, говорили що вони брудні, пʼяні і не хочуть працювати. Я тоді ще не знав про кого мова.
Згадуючи все це, усміхаюсь тому як складається життя. В дитинстві воно пахло миром — тільки мені цього не пояснили. А тепер миром пахне лише білий китайський чай на моєму столі та мої спогади.
В моніторі я бачу неймовірну красу нашої землі та брудних потвор, що стрибають по ній як та сарана. В дитинстві я сарани небагато бачив. Але мені гарно пригадується як воно було вперше. Велика комаха застрибнула на бабину спину доки та працювала в городі. Помітивши наволоч, вона схопила її, притисла до землі і відрубала їй голову лопатою. Малому мені було смішно і дивно, що замість того аби її розчавити, вона вдалась до такої несподіваної форми страти. А зараз, дивлячись на московитів, я їі розумію.
Білий китайський чай пахне миром. Він був зі мною під час вранішніх прогулянок перед роботою, та кожної нервової ночі, коли потрібно було не спати.
Кілька ковтків, запах і смак найбільше нагадує інжир…і чомусь стиглі колосся. Коли я востаннє їх бачив так близько? Років з сімнадцять назад.
Безкінечне майже безхмарне небо та безпощадне до мене Сонце, чия долоня погладжує поля та поодинокі посадки. Сумщина, спека, час заготовляти сіно. Орудувати граблями аби рівномірно просушити його; зараз цей процес перегукується з приготуваннями відбивних, але тоді я ще жодного за життя разу не влаштував якоїсь страви.
Кілька однакових днів під все тим же небом. Сіно достигне, й ціла вулиця людей по сусідству прийдуть допомогти його збирати. На возі виросте величезна копиця, на вершині якої так приємно їздити, головне не звалитись, але тоді про це ще зовсім не думаєш.
Чорнявий кінь неквапливо виконує свою тяглову роботу, а я сиджу вгорі, схопившись за мотузку, що стягує копицю, та дивлюсь як погойдування хомута перегукується з ударами копит об асфальт.
Добравшись дому, ми скинемо цю величезну гору сіна і розкидаємо її по всьому двору. Мене, як найменшого відправлять на горище сараю, куди все це добро треба домудритися скласти. І тільки там я дізнаюсь наскільки ж ця бісова трава колеться у замкнутому просторі, і як швидко її землистий присмак осідає всередині тебе.
Та воно того варте. Адже в кінці завжди можна повалятись на тому сіні на горищі. Крім того, саме там з часом має окотитися кішка, і так весело буде спостерігати як вона залазить до малечі старою драбиною.
Коли робота завершиться, усі повсідаються за столом, що в саду під яблунею. Їжі, як і завжди, буде забагато. Кожне застілля. Так ніби бояться, що колись може не вистачити. А далі буде багато розмов. Більшістю по-сусідськи беззмістовних.
Та де-не-де проскочить і щось важливе. Про те, що УПА робили добру справу, про те, що ми Чумаки, бо колись сіль возили; ну і як прадід поїхав по радянським таборам і не повернувся. Бо швидше за все створив нову сімʼю, звільнившись. Також говорили про німців. Які давали їжу і лікували. Отака окупація. І це дуже відрізнялось від того, що розповідали в школі. І це зовсім не те, що ми бачимо зараз. Кацапів в селі більшою мірою ненавиділи, говорили що вони брудні, пʼяні і не хочуть працювати. Я тоді ще не знав про кого мова.
Згадуючи все це, усміхаюсь тому як складається життя. В дитинстві воно пахло миром — тільки мені цього не пояснили. А тепер миром пахне лише білий китайський чай на моєму столі та мої спогади.
В моніторі я бачу неймовірну красу нашої землі та брудних потвор, що стрибають по ній як та сарана. В дитинстві я сарани небагато бачив. Але мені гарно пригадується як воно було вперше. Велика комаха застрибнула на бабину спину доки та працювала в городі. Помітивши наволоч, вона схопила її, притисла до землі і відрубала їй голову лопатою. Малому мені було смішно і дивно, що замість того аби її розчавити, вона вдалась до такої несподіваної форми страти. А зараз, дивлячись на московитів, я їі розумію.
"Your messages about the movement of the enemy through the official chatbot … bring new trophies every day," the government agency tweeted. At this point, however, Durov had already been working on Telegram with his brother, and further planned a mobile-first social network with an explicit focus on anti-censorship. Later in April, he told TechCrunch that he had left Russia and had “no plans to go back,” saying that the nation was currently “incompatible with internet business at the moment.” He added later that he was looking for a country that matched his libertarian ideals to base his next startup. The regulator said it has been undertaking several campaigns to educate the investors to be vigilant while taking investment decisions based on stock tips. 'Wild West' He floated the idea of restricting the use of Telegram in Ukraine and Russia, a suggestion that was met with fierce opposition from users. Shortly after, Durov backed off the idea.
from tw
